Кіровоградщина. Історична довідка

Історія краю починається з III-IV тисячоліття до нашої ери з часів трипільської культури. На території області знайдено рештки поселень чорноліської, черняхівської культур, а також скіфських племен. У кінці I тисячоліття н.е. північна частина області входила до складу Київської Русі. Згодом землі краю були під владою Литви, Польщі.

У другій половині ХV століття ці терени стали частиною земель, на яких виникло Запорізьке козацтво. Пізніше, впродовж майже трьох століть, територія області здебільшого входила до земель "Вольностей Війська Запорізького". Перша битва Визвольної війни українського народу 1648–1654 рр. під Жовтими Водами відбулася саме на території сучасної Кіровоградщини.

У середині ХVІІІ століття розпочалось активне заселення краю вихідцями з Росії, Сербії, Болгарії. У 1752 році було адміністративно засновано Нову Сербію, а в 1754 році – фортецю Святої Єлисавети, що згодом з форштадтами стала м. Єлисаветградом (сучасний Кіровоград) – центром повіту Херсонської губернії.

З відміною військових поселень в середині ХІХ ст. економіка краю розвивалась інтенсивніше. У 1868-1869 рр. залізниця з’єднала Єлисаветград з Одесою і Кременчуком, через три роки – Харковом і Миколаєвом. Розвитку набули підприємства переробної та харчової промисловості.

Єлисаветград на межі ХІХ-ХХ століть був відомий високим рівнем розвитку освіти, музичної та театральної культури. На території краю діяли аматорські гуртки, що дали початок українській професійній трупі, заснованій Марком Кропивницьким у Єлисаветграді восени 1882 р.

Справжні зразки боротьби за незалежність України продемонстрували наші земляки у 1917-1920 роках: це і діяльність Володимира Винниченка на посту голови уряду Української держави, й жертовна відвага тисяч безіменних героїв Канізького повстання та Холодноярської республіки.

У подальшій історії краю відбувалися складні процеси становлення соціалістичної економіки.

Область посідала одне з провідних місць за рівнем сільськогосподарського виробництва. На її підприємствах вироблялися будівельні матеріали, меблі, взуття, видобувалось буре вугілля.

Суворим випробуванням стали роки другої світової війни. Кіровоградщина втратила 92 тис. 860 чоловік, в оборонних та наступальних боях загинуло 152 тис. 155 осіб. Майже 400 визволителів області удостоєно звання Героя Радянського Союзу.

У 1958 році Кіровоградську область нагороджено орденом Леніна.

З 24 серпня 1991 року Кіровоградщина є невід'ємною складовою Української держави.

 

 Утворення та становлення Кіровоградської області

Кіровоградська область утворена 10 січня 1939 року. Станом на 1 січня 2008 року в області - 21 адміністративний район, 12 міст, з яких 4 – обласного підпорядкування, 26 – селищ міського типу, 1010 сільських населених пунктів. Населення області складає 1053,1 тис. чоловік. В області проживають представники понад 30 національностей.

Розташована вона у центральній частині України, на півдні Придніпровської височини у межиріччі Дніпра і Південного Бугу. Протяжність Кіровоградщини з півночі на південь дорівнює 165 км., з заходу на схід - 315 км., площа складає 24,6 тисяч км2 (4,1% загальної території України).

Поблизу  смт. Добровеличківки встановлено знак, що символізує географічний центр України.

Кіровоградська область лежить у смузі переходу лісостепової зони у степову, ліси та лісонасадження складають 7,2% від загальної її території. Найбільш відомі лісові масиви - Чорний, Нерубайський, Чутянський, Вільхуватський, а у Подніпров’ї - хвойні ліси.

Річки краю належать до басейнів Дніпра і Південного Бугу, що несуть свої води у Чорне море, найбільші з них - Синюха, Інгул, Інгулець, Велика Вись, Чорний Ташлик, Ятрань.

Заселення краю починається з III - IV тисячоліття до нашої ери з часів трипільської культури, про що свідчать знайдені рештки поселень чорноліської, черняхівської культур, а також скіфських племен. У кінці I тисячоліття н. е. північна частина області входила до складу Київської Русі. Згодом землі краю були під владою Литви, Польщі. У другій половині ХV століття ці терени стали частиною земель, на яких виникло Запорізьке козацтво. Перша битва Визвольної війни українського народу 1648–1654 рр. під Жовтими Водами відбулася саме на території сучасної Кіровоградщини. У середині ХVІІІ століття розпочалось активне заселення краю вихідцями з Росії, Сербії, Болгарії. У 1752 році була адміністративно заснована Нова Сербія, а в 1754 – фортеця Святої Єлисавети, що згодом з форштадтами стала м. Єлисаветградом (сучасний Кіровоград) – центром повіту Херсонської губернії.

Єлисаветград кінця ХІХ - поч. ХХ ст.ст. відомий високим рівнем розвитку освіти, музичної та театральної культури. На території краю діяли аматорські гуртки, що дали початок український професійний трупі, заснованій Марком Кропивницьким в Єлисаветграду восени 1882 р. До цієї справи були причетні також І.Карпенко-Карий, М.Садовський, П.Саксаганський, М.Садовська-Баріллоті, М.Заньковецька.

 Значний внесок у суспільне життя краю зробили українські діячі Дмитро Пильчиков, Микола Федоровський, Совія та Олександр Русови, Опанас Михалевич, Микола Левитський.

Славу українського національного відродження підхопили і продовжили земляки - громадські діячі: меценат, видавець Євген Чикаленко, поет Є.Маланюк, політний діяч, письменник В.Винниченко, письменники Юрій Яновський, Іван Микитенко, Євген Маланюк, актори Г.Юра, І.Мар’яненко.

На межі ХІХ - ХХ століть у нашому краї навчалися, брали старт у майбутнє філософи Д.Чижевський, А.Шпір, богослов Г.Флоровський, письменники, поети А.Тарковський, Я.Івашкевич, Дон-Амінадо, вчені світового рівня І.Тамм, Б.Завадовський, М.Гомберг, А.Окснер.

З Єлисаветградщини вийшли один з фундаторів російської вокальної школи Й.Петров, ціле сузір”я композиторів, музикантів, співаків К.Шимановський, Г.Нейгауз, К.Ерделі, Ю.Мейтус, Л.Балановська, В.Канделакі, М.Гришко, художники О.Осмьоркін, Ф.Козачинський, І.Похітонов, О.Фойницький, П.Оссовський.

Справжні зразки боротьби за незалежність України продемонстрували наші земляки у 1917-1920 роках: це і діяльність Володимира Винниченка, нашого земляка, на посту голови уряду Української держави, й жертовна відвага тисяч безіменних героїв Канізького повстання та Холодноярської республіки.

Трагедії 20 ст. не обминули нашої області, окремі з них залишили глибокі рани: Кіровоградщина зазнала значних втрат від Голодомору.

У серпні 1941 року Кіровоградщину було окуповано фашистами. У Кіровограді, Олександрії, Павлиші, Адабаші, Терновій Балці окупанти створили концентраційні табори. Здійснювалися масові розстріли жителів Кіровоградщини. У роки війни Кіровоградщина втратила 92 тис. 860 чоловік.

З 24 серпня 1991 року Кіровоградська область є невід’ємною складовою Української держави.

За роки незалежності зроблено суттєві кроки у налагодженні роботі господарств, розвитку соціальної сфери. Сьогодні область утверджує себе у виробництві сільськогосподарської техніки, розвивається гірничодобувна промисловість, сільськогосподарське виробництво. Позитивні тенденції в економіці області дають підстави зробити висновок у правильності курсу реформ, які стимулюють динамічний розвиток нашого краю.

Промисловий комплекс області охоплює 13 провідних галузей: харчова, машинобудування, металообробка, поливна, легка промисловість, кольорова металургія. У зв’язку із сільськогосподарською спеціалізацією області, основним напрямком машинобудування є виробництво для сільського господарства і переробної промисловості необхідної техніки та записних частин. Тримають слава флагманів сільськогосподарського машинобудування кіровоградські ВАТ «Червона зірка» та «Гідросила».

Найбільше багатство – унікальні родючі чорноземи, які дають можливість вирощувати високі врожаї. Це неодноразово засвідчували наші земляки Олександр Гіталов та Леонід Шліфер. Їх імена і до сьогодні залишаються символом працелюбності, бажання і вміння доглядати матінку-землю. Сільське господарство області різногалузеве. Чільне місце посідає рослинництво, питома вага якого складає 68 відсотків у загальногосподарському виробництві. Перевага надається вирощуванню зернових культур - пшениці, ячменю, бобових, а також технічних культур - соняшнику, ріпаку, сої.

Область має вигідне географічне положення і розвинуту транспортну мережу. Територію перетинають залізничні магістралі, які з’єднують важливі промислові і сільськогосподарські райони Півдня з Південним Заходом і Центром України. Транспортна мережа включає в себе 941 км залізниць. Кіровоградська область має 10 автомагістралей довжиною 690 км у зручних напрямах, які зв’язують Україну з державами України та Центральної Європи.

З грудня 1994 року міжнародна авіаційна кампанія «Урга» включена до переліку перевізників ООН і є провідною організацією у галузі світової цивільної авіації.

Кіровоградщина – унікальний історичний центр української культури.

Щороку в області проводяться культурно-мистецькі заходи всеукраїнського та обласного рівнів, серед яких: фестиваль камерної та симфонічної музики “Травневі музичні зустрічі”, фестиваль-конкурс вокально-хорового мистецтва “Калиновий спів”, конкурс аматорських театральних колективів “Театральна весна Кіровоградщини”, всеукраїнський фестиваль-конкурс виконавців на народних музичних  інструментах “Провесінь”, всеукраїнський фестиваль-конкурс “Нейгаузівські музичні зустрічі”, Всеукраїнське свято театрального мистецтва “Вересневі самоцвіти”, свято духовного співу „Молюсь за тебе, Україно”, вечори духовної музики “Різдвяні передзвони”.

Візитною карткою області стали відомі в Україні та за її межами академічний театр народної музики, пісні і танцю «Зоряни» обласної філармонії (художній керівник – народна артистка України Антоніна Червінська), народний хореографічний ансамбль «Пролісок» (керівник – народний артист України, професор Анатолій Коротков), Кіровоградська муніципальна хорова капела під керівництвом заслуженого діяча мистецтв України Юрія Любовича. Традиції театральних корифеїв продовжує колектив академічного обласного українського музично-драматичного театру ім.М.Л.Кропивницького, який у 2007 році відзначив свій 125-річний ювілей.

Кіровоградщина цікава не тільки своїм культурними традиціями, а й визначними місцями, пам’ятками, які протягом століть дбайливо зберігали багато поколінь краю. Нині історико-культурний фонд області складається з 5147 пам’яток, з них археології – 2656 в т.ч. 15 пам’яток національного значення, історії – 2491, в т.ч. 1 пам’ятка національного значення та 29 пам’яток монументального мистецтва.

У області значний туристичний потенціал. Її територія здавна є перехрестя людських потоків, а нині зручних транспортних сполучень. Помірно теплий клімат, наявність родовищ мінеральних і радонових вод, неповторних природних і рукотворних пам’яток створюють сприятливі умови відпочинку та лікування. В області працюють 37 туристичних підприємств приватної форми власності. Гостям пропонують свої послуги готелі, мотелі, ресторани, кафе, казино, дитячі розважальні комплекси, кінотеатри, льодові катки, театри, філармонія, музеї.

Найбільшою популярністю серед туристів користуються краєзнавчий та художній музеї, заповідник-музей І.К. Тобілевича (Карпенка-Карого) „Хутір Надія”, історико-архітектурний заповідник “Родина Раєвських”, ландшафтно-природничий заповідник „Карпенків край”, дендрологічний парк „Веселі Боковеньки”, Онуфріївський дендропарк.

 Історія Кіровоградського району

Район розташований у центрі України і є приміським районом обласного центру м. Кіровограда, в межиріччі Дніпра і Південного Буга. Історія краю починається з IV-III тисячоліття до н.е. з часів трипільської культури. Найдені останки поселень чорноліської, черняхівської культур, а також скіфських племен. В кінці I тисячоліття нашої ери північна частина району входила до складу Київської Русі. З часом землі краю були під владою Литви, Польщі. Наші далекі предки приручили коня, займалися землеробством і скотарством, захищали свою землю від завойовників.

Під час другої половини XV століття ці території стали частиною земель, на яких виникло Запорізьке козацтво. Пізніше, протягом майже трьох століть, землі в основному належали "Вільностям війська Запорізького". Тут козаки працювали і відстоювали свою незалежність.

В середині XVIII століття почалось заселення краю вихідцями з Росії, Сербії, Болгарії. З 1754 року район входив до складу Херсонської губернії.

Район засновано в березні 1923 році. З 1939 року, згідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР про створення Кіровоградської області та включення до її складу прилеглого до міста Кіровограда сільського району, він носить назву Кіровоградський. До цього його назва декілька разів змінювалася у відповідності з перейменуванням міста Єлисаветграда в Зінов’євськ, Кірово.

В сучасних кордонах район сформувався в 1939 році, його територія становить 1,6 тис. кв. км, населення 37,6 тис. чол.

Район сільський, біля 70 відс. загальної кількості трудових резервів зайнято в сільськогосподарському секторі економіки, в районі проживають біля десятка національностей: українці, росіяни, молдовани та інші.

Виконавчий комітет Кіровоградської районної ради депутатів і трудящих Кіровоградської області поновив свою діяльність 8 січня 1944 року після звільнення території Кіровоградського району від німецько-фашистських загарбників.

Указом Президіума Верховної Ради Української РСР від 16 червня 1959 року був ліквідований Аджамський район, згідно з рішенням обласного виконавчого комітету від 17 липня 1959 р. № 595 Аджамська, В. Байрацька, Веселівська, Гаївська, Клинцівська сільські ради були включені до складу Кіровоградського району.

Кіровоградський район районного центру, як самостійної адміністративно-територіальної одиниці, не має. Його органи виконавчої влади та районна рада знаходяться у м. Кіровограді.

Відповідно до Закону України "Про представника Президента України", Указу Президента України від 14 квітня 1992 р. № 252 "Про положення про місцеву державну адміністрацію", на основі розпорядження представника Президента України від 14 травня 1992 року № 2 на базі виконавчого комітету Кіровоградської районної ради Народних депутатів, його відділів, управлінь, комітетів і інших структурних підрозділів була створена Кіровоградська районна державна адміністрація.

 Видатні земляки

Кіровоградський район – батьківщина багатьох видатних людей. На території Кіровоградського району народилися: Народна артистка України, солістка Київського оперного театру, Лідія Забіляста.

Герої Радянського Союзу: Аристархов Д. А., Говоров Ф. І., Коваль І. І., Литвинов М. Ю., Луньов П. Ф., Маринський І. А., Таран Г. О.

На території Кіровоградського району працюють:

Заслужені вчителі України:

Валько Л. П., Горяїнова Г. С., Жовна О. І., Сидоренко М. С.

Заслужені працівники сільського господарства:

Бондаренко В. П., Войчук В. І., Вербицька В. О., Влас Л. М., Дяченко М. П., Коваленко М. М., Кравченко М. В., Павленко В. Г., Савченко Г. С., Смиченко М. М., Шаповалов О. Г та інші.

 НЕПОМЕНКО Федір Іванович

(11.01.1927, с. Любо-Надеждівка)

Прозаїк, член Спілки письменників України (1983). Закінчив філологічний факультет Одеського університету (1951). Працював учителем, викладачем музики. Пише російською мовою. Автор збірок оповідань і повістей «В ожидании» (1961), «Прекрасное мгновение» (1963), «Доро¬же золота» (1977), «Во всей своей полынной горечи» (1980), «Без суеты» (1991), «За дверью - тишина» (Кіровоград, Централъно-Українське видавництво, 2001). Переможець Всесоюзного конкурсу на краще оповідання (журнал «Крестьянка», Москва, 1973).

ОСТАПЕНКО Василь Макарович

(2.06.1937, с, Сазонівка)

Заслужений працівник культури України (1984), член Національної спілки художників України, член Національної спілки театральних діячів України, член Всесвітньої організації діячів театру ляльок - УН1МА. У 1963 р. закінчив Одеське державне театральна художньо-технічне училище. Працював художником-постановником Ставропольської крайової студії телебачення, потім Кіровоградської обласної студії телебачення. 3 1970 р. головний художник Кіровоградського обласного театру ляльок. Творчій манері властиві риси народності і сучасності. Поставив понад 150 вистав класичного та сучасного репертуару, українських та за¬рубіжних авторів у театрах України і Росії. Учасник виставок театрально¬го мистецтва у Києві, Москві, Празі, Ташкенті, Тбілісі. Твори знаходяться у фондах Українського музею театрального мистецтва, Центрального музею УШМА, Кіровоградського краєзнавчого музею, Національного музею Чехи. Дипломант обласних, республіканських та зарубіжних театральних фестивалів.

ОСТЕН-САКЕН Дмитро Єрофійович

(1790, с. Драпове, нині с. Федорівка - 1881, маєток Приют Єлисаветградського повіту)

Генерал, перший почесний громадянин Єлисаветграда (1864). Участник воїн проти Наполеона, російсько-турецької війни (1828-1829). Під час Кримської війни 1853-1856 років - начальник Севастопольського гарнізону. За оборону Севастополя удостоєний графського титулу, став членом Державної Ради. Командир Другого резервного кавалерського корпусу, начальник військових поселень Новоросійського краю (1835-1850). Видав наказ закласти більшість садів та бульварів Єлисаветграда. Перевіз із Батурина до Приюта келію Св. Дмитра Ростовського, збудував у маєтку дві церкви - Вознесенську та Різдва Христового. Був попечите¬лем Одеського навчального округу, видав у Єлисаветграді (1874) книжку «Сведения об осмотре в Елисаветграде и Одессе некоторых учебных благотворительных заведений». Сприяв заснуванню в місті першого російського безплатного ремісничо-грамотного училища (1867), а також домігся дозволу на заснування Єлисаветградського благодійного товариства поширення грамотності та ремесел (1873). Автор книги «Мысли и некоторые предметы военного дела».

ПЕРЕПІЧАЙ Віктор Вадимович

(1.03.1944, с. Ганнинське)

Член Національної спілки художників України (1995). Закінчив Київський державний художній інститут (1976). Навчався в Національній Академії образотворчого мистецтва, архітектури (живописно-педагогічний факультет, майстерня В. Г. Пузирькова). У період з 1976 р. до 2003 р. працював художником-оформлювачем і художником-живописцем у Художньому фонді УРСР; викладачем Кіровоградської дитячої художньої школи; брав участь у республіканських художніх виставках. Відомі твори: «Матері» (1976), «Березень» (1991), «Дощить» (1994).

ПИЛЬЧИКОВ Дмитро Павлович

(7 Л. 1821, Єлисаветградський повіт (?) — 17.10.1893)

Громадський і культурний діяч, педагог. Закінчив Київський університет (1843). Член Кирило-Мефоді-ївського товариства .Викладав у гімназіях Херсона, Полтави. Мав великий вплив на І.К.Карпенка-Карого.

ПЛАЧИНДА Сергій Петрович

(18.06.1928 р. с. Петрове )

Прозаїк, публіцист, критик , член Спілки письменників України (1960). Закінчив філологічний факультет Київського університету (1953) та аспірантуру при інституті літератури АН УРСР. Працював у редакції <<Літературно1 України», у видавництві «Молодь». Автор повістей «Таня Соломаха» (1959), «Синьоока сестра» (1962), «Де лани широко¬полі» (1963), «Дума про людину» (1974), «Взяти на себе» (1981), книжок нарисів «Кам'яна веселка», «Брати місяця» (1959), «Степові невгомони» (1962), «Там, де тихая Вись» (1977), «Хліб і совість»; публіцистичних роздумів «Куди йдемо?» (1989); літературно-критичних праць «Композиція і характери в новелах Ю. Яновського (1957), «Олександр Довженко» (1964), «Майстерність Юрія Яновського» (1969); книжки казок для дітей «Мандрівець із Піщаної Галявки» (1967); книжок історичних повістей «Неопалима купина» (у співавторстві, 1968), «Київські фрески» (1982); книжок повістей та документальних оповідань «Ніч перед стартом» (1971); романів «Степова сага» (1977), «Шуга» (1986) і біографічних ромів «Олександр Довженко» (1980), «Юрій Яновський» (1986), «Реву¬чий» (1938), «Балада про степовика» (1987). Упорядник книги «Довженко і світ. Творчість Довженка в контексті світової культури» (1984), укладач «Словника давньоукраїнської міфології» (1993).

РЕШЕТОВ Олександр Олексович

(4.07.1937, с. Петрове)

Член-кореспондент Міжнародної кадрової академії. У 1966р.закінчив Ленінградський державний університет. Тривалий час працював на виробництві, державний і партійній роботі, завідував відділом науки та та навчальних закладів. У Кіровоградському інституті сільськогосподарського машинобудування ( тепер Кіровоградський національний технічний університет) працює з 1977 р. старшим науковим співробітником, доцентом , проректором з навчально-виховної роботи (1989-1993). Кандидат філософських наук, доцент, завідувач кафедри філософії. Науковий напрямок - проблеми діалектики особи і суспільства. Автор понад 100 наукових праць та навчально-методичних посібників. Відмінник освіти України.

КОВАЛЕНКО Марія Володимирівна

(1883, с. Ад жамка)

Оперна та концертно-камерна співачка (сопрано), заслужена артистка республіки (1924). Навчалася в Одеському єпархіальному училищі, співала у церковному хорі, закінчила Петербурзьку консерваторію (1906). У 1906-1908 рр. - солістка Київської опери, 1908-1929 рр. - Маріїнської опери у Петербурзі. У 1929-1941 рр. - вокальний педагог Ленінградського театру опери та балету, 1944-1946 рр. - Великого театру СРСР.

КОНОШЕНКО (Грабенко) Андрій Михайлович

(13.10.1857, с. Обознівка - 30,06.1932, м. Київ)

Український фольклорист-музикознавець. Навчався в Петербурзькому гірничому інституті. Учителював, працював в Земській управі Херсона. За свої революційні переконання переслідувався властями як політично неблагонадійний, не раз звільнявся з роботи. Був добре знайомий з I. К. Карпенком-Карим та М. В. Лисенком. У 1927 р. був обраний членом Етнографічної комісії АН УРСР. На Київщині, Полтавщині та Херсонщині записав близько тисячі народних пісень, котрі опубліковані в його збірках «Українські пісні» (1900) та <<Українські пісні з нотами» (1907-1909).

КРАВЦОВ Лаврентій Петрович

(1903, с. Високі Байраки)

Прозаїк. Працював у журналі «Робсількор», у періодичних виданнях кількох областей, був власкором «Сільських вістей» по Рівненській та Волинській областях. Автор нарису «Зростання» (1953), повісті <<Підполковник Жаданівський» (1962) та !інших.

ЛИТВИНЕНКО Леонід Андрійович

(10.04.1923, с. Аджамка)

Народний артист УРСР (1981). Працював в Олександрійському (1950-1952) і Тернопільському (1953-1957) українських драматичних театрах. 3 1957 р. грає в Херсонському українському музич-но-драматичному театрі. Ролі: Боруля («Мартин Боруля» Карпенка-Карого), Зброжек («Маклена Гра-са» Куліша), Ананій Яковлєв («Гірка доля» Писемського).

ЛИТВИНОВ Микола Юхимович

(1917, с. Підгайці - 30.08.1977, м. Кіровоград)

Учасник Великої Вітчизняної війни. Герой Радянського Союзу (1943). 3 1935 р. працював токарем на заводі «Червона 3ірка». У Червоній Армії з 1937 р. Під час радянсько-фінської війни удостоївся ордена Червоної 3ірки. Молодший лейтенант, командир взводу 45-міліметрових гармат. Відзначився при переправах через Сейм, Десну та Дніпро. Лише в одному бою, замінивши командира артдивізіону, знищив близько 150 гітлерівців, 3 дзоти, 14 кулеметів, 4 міномети, дві гармати противника.

ЛОКТІОНОВ-СТЕЗЕНКО Микола Полікарпович

(15.02.1929, с. Нововолодимирівка)

Радянський кінорежисер, заслужений діяч мистецтв УРСР (1981). У 1961 р. закінчив сценарний факультет ВД1Ку. Працював на Київській кіностудії хронікально-документальних фільмів. Здійснив постановку кінострічок «Сучасні запорожці» (1963), «Гомін степів» (1967), «Данилівна», «Будні Миколи Шила» (1971), «Іду шукати» (1973), «Енергійна людина» (1978), «Наша італійка» (1980), «Піонери Країни Рад» (1982), «Ніка» (1983) та інших.

ЛУНЬОВ Павло Федорович

(8.08.1918, с. Завадівка)

Учасник Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу (1944). Навчався у Кіровоградській восьмирічній школі № 12. Після закінчення семи класів розпочав трудову діяльність у колгоспі (1937). Згодом працював токарем на заводі сільськогосподарського машинобудування «Червона 3ірка». У 1939 р. переходить на роботу до обкому партії. У Червоній Армії пройшов шлях від рядового-прикордонника до підполковника, заступника командира артилерійського полку. Воював під Сталінградом, на Курській дузі, штурмував Берлін. Особливо відзначився в червневих боях 1944 р. на 1 Прибалтійському фронті. Очоливши групу добровольців з 26 комуністів і комсомольців, 24 червня форсував Західну Двину й до підходу основних підрозділів утримував захоплений плацдарм. Відбивши шість контратак, викликав на себе вогонь нашої артилерії. Був тяжко поранений. Нагороджений також орденами Леніна та двома Червоної 3ірки, дванадцятьма медалями. Мешкає в Кишиневі.

МАКАРОВ Павло Сергійович (1914)

Герой Соціалістичної Праці (1966). Уродженець Кіровоградщини.

Брав участь у Великій Вітчизняній війні, удостоївся бойових нагород. У 1932 р. закінчив курси при МТС і став комбайнером. 3 1958 р. - механізатор колгоспу «Перемога». Нагороджений двома орденами Леніна і медалями.

МАРИНСЬКИЙ Іван Антонович

(29.07.1912, с. Аджамка)

Учасник Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу (1945). Навчався у початковій школі, закінчив курси трактористів, школу спеціалістів сільського господарства в Кіровограді (1953). Працював у колгоспі, з 1935 р. тракторист МТС. На фронті з 1944 року. Визволяв Молдавію, Румунію, Югославію, Угорщину, Австрію. У Відні, замінивши командира взводу, врятував міст, який фашисти готові були висадити в повітря. Після війни працював на різних посадах у колгоспах рідного села. Нагоро¬джений орденом Леніна, Вітчизняної війни I ступеня, медалями.

ВІНТЕНКО Борис Михайлович

(25.07.1927, с. Обознівка - 15.10.2002, м. Кіровоград)

Заслужений художник України (1993), член Спілки художник1в СРСР (1983). У 1930 р. родина переїхала в Кіровоград. Закінчив Одеське державне художнє училище 1м. М. Б. Грекова (1948), де його вчителями були Є. О. Буковецький, Т. Б. Фаєрман, М. А. Павлюк. Повернувшись до Кіровограда, три роки працював керівником художнього гуртка обласного Палацу піонерів. Декілька вихованців стали відомими художниками. Учасник багатьох всесоюзних та республіканських художніх виставок.Член Спілки художників України (1983). Твердо стояв на реалістичних позиціях мистецтва. Провідний напрямок творчості - образ рідної степової України. Автор пейзажів, де завжди присутній митець зі своєю ліричною інтонацією й почуттям єдності з природою. Протягом багатьох років розробляв історичну тему. Найбільш значні твори з'явилися у другій половині 60-х, коли скінчилась «відлига» і не було можливості їх експонувати. Сьогодні картини «Три лицарі» (1967), «Дніпровські пороги»